русский

Актуально

Городецький: останній притулок видатного архітектора

Городецький: останній притулок видатного архітектора

БЛОГ

ДЖЕРЕЛО

Владислав Городецький, відомий архітектор, народився 23 травня 1863 року в селі Шолудьки Подільської губернії (нині Вінницька область, Україна). Здобув освіту в Імператорській академії мистецтв, де отримав звання художника архітектури третього ступеня з правом споруджувати будинки. У 1891 році він переїхав до Києва, де розпочав свою блискучу кар’єру.

Він зводив будівлі по всій Україні, та помер безхатченком. Їздив на авто з відкидним верхом, подорожував Африкою, здіймався в небо разом із Сікорським, будував для тютюнових королів, купців першої гільдії, австрійських підприємців, та на старості мусив емігрувати до Польщі. Все свідоме життя провів у Києві, найзеленішому місті імперії, а вічний спокій знайшов у Тегерані.

ПОЧАТОК ВЕЛИКОЇ АВАНТЮРИ

Гомін здійнявся з моменту придбання п’ятнадцяти соток на вулиці Банковій. Поголос про те, що Владислав Городецький вирішив звести прибутковий будинок на крутому схилі, на хитлявій, неспокійній землі, вмить облетів місто. Друзі в одну душу стали відмовляти від авантюри.

Відео дня

Колега-архітектор Олександр Кобелєв навіть захрип, намагаючись донести марність задуму, та Городецький не погоджувався, комизився, тож побилися об заклад. Перебивав долоні спантеличений зодчий Володимир Леонтович. Владислав безжурно усміхався та обіцяв за два роки здивувати справжнім красенем, якого кияни не уявляли навіть у чудернацькому сні.

Так і сталося. Архітектор за допомогою бетонних паль та бетонних подушок укріпив схил й звів дивну споруду: будинок у формі кубу. На кожному поверсі — лише одна квартира. На даху наставив слонових та крокодилячих голів. Примостив ящірок, пітона, гігантських жаб.

Роздягнув жінок. "Товариство" розмістив не аби як, а так, щоб спілкувалися, сперечалися, затівали бійку. Про свій витвір казав: "Будинок може й дивакуватий, але не знайдеться жодної людини, яка пройде повз і не зупиниться".

Всередині так само панувала розкіш. Біля входу — спрут, трохи далі лотоси та риба із задертим хвостом. Світильник-сом. Ґвинтові сходи, вітражі, багатокутні зали. Стіни, обшиті вільхою. На стелі — ананаси. Ближче до підлоги — газелі, краби, морські зірки, через те не полишало відчуття, що опинився не в хаті, а на морському дні.

Крім того, будинок мав ліфт, холодильник, центральне опалення та груби, викладені унікальними кахлями (загалом налічувалося п’ятдесят дві груби). За кожною квартирою — гараж, льодовня, комора. Персональний винний підвальчик, дровник, стайня, сарай для екіпажу, кімнатка для кучера та корівник. Тому на сніданок і старі й малі пили тепле молоко, щойно з-під корови.

У день відкриття Олександр Кобелєв привселюдно зняв капелюха та вклонився митцю. Той разом із сім’єю та прислугою вже мешкав у новобудові, зайнявши увесь бельетаж (квартиру під № 3, площею 380 квадратних метрів). Свою оселю Городецький спланував хитро. Перше сонячне проміння зазирало до вікон челяді, щоб ті раненько вставали й бралися до роботи. По обіді сонце опинялося в кабінеті архітектора, увечері — у вітальні, де чекали на гостей.

Візитерам у перші хвилини відбирало мову, бо обстановка вражала. На стелі вабив зір велетенський букет з різнокольорових ірисів, а груба, заквітчана трояндами, пахкотіла чимось ароматно-теплим. У їдальні стіл ломився від наїдків, а над головою розмістився зразковий город. Чого там тільки не було: і часник, і артишок, і буряк з морквою, і гарбузи з кукурудзою.

Якось архітектор запросив друзів, засмажив вепра, розлив по келихам вино. Сам сів у кутку та спостерігав, як гості заздрісно перешіптуються. Згадував, з чого починав.

ВІД УСИПАЛЕНЬ ДО ХИМЕР

А починалося все не з палаців та прибуткових будинків, а з проєктування клозетів у дворах. Хлопчина щойно закінчив Імператорську академію мистецтв та отримав звання класного художника третього ступеня з правом зводити будинки. Оселився у Києві на Золотоворітській вулиці, але не мав ані протекцій, ані зв’язків. Ситуацію врятувало кохання.

Прогулюючись гамірними вулицями, зустрів вродливу дівчину Корнелію, схожу на циганку. Вона була донькою купця першої гільдії та власника двох виноробних заводів на Куренівці. Молоді люди зацікавилися один одним, згодом побралися, от тесть і допоміг із першими клієнтами, якими виявилися мерці (Влад проєктував надгробні пам’ятники на Байковому цвинтарі). Далі були тир, греблі та шлюзи на волинських річках, земська лікарня.

З часом з’явилися справжні замовлення. Архітектор зводив цукрові заводи, церкви, виставкові павільйони, готелі, прибуткові будинки і навіть меблеву фабрику. Корнелія народила двійко дітей: доньку Гелену та сина Олександра.

Владислав, окрім запровадження нових будівельних конструкцій та матеріалів — бетону, цементу, залізобетону, сталі, буронабивних палей для фундаментів, — створював для коханої сукні та капелюшки, а для акторів театру "Соловцов" — костюми. Поєднував не лише скульптуру, вітраж та майоліку, а й шовк, парчу, драдедам. Вигадував ескізи плафонів, запон, портьєр, доріжок, шнурів для біноклів та ширм для панянок. Використовував для роботи найнесподіваніший матеріал.

Особливою вдачею вважав будівництво готелю "Континенталь", який спроєктував у парі з колегою. Він нічим не відрізнявся від фешенебельних європейських. На чотирьох поверхах розмістилося сто зручних номерів, до яких можна було дістатися електричним ліфтом. Гості обідали у розкішному ресторані, міркували про вічне у зимовому саду, розважалися у більярдній, наповнювалися новим змістом у чотирьох читальнях.

Будова мала комори для зберігання багажу, сейфи — для коштовностей, автономне парове опалення, вентиляцію, електричне освітлення. У ваннах із кранів фиркала гаряча вода. У літньому саду тішив око постояльців світловий фонтан. Вартість проживання складала п’ятнадцять карбованців (місячна зарплата робітника на заводі). У ньому зупинялися багатодітний батько та володар високого басу Федір Шаляпін, драматична актриса Віра Комісаржевська, неоднозначний Костянтин Бальмонт.

За вишуканим готелем постали Караїмська кенаса, Костел Святого Миколая, прибутковий будинок Бендерського, єврейська гімназія, Блакитний палац у Черкасах та Вишнівський палац у Тернопільській області. Архітектор спроєктував близько тридцяти будинків у Києві. В Євпаторії збудував собі віллу, у Сімферополі — власний завод вуглекислоти та штучного льоду, у селі Печері — мавзолей графів Потоцьких.

ПРИВАТНЕ ЖИТТЯ ТА МОДНІ ВПОДОБАННЯ

Чоловік виглядав завжди безжурним. Високий, стрункий, із пікантно закрученими вгору вусами. Носив паризькі костюми, добротне взуття. Полюбляв молоко і часто крокував Хрещатиком із бідоном. Обожнював каву — пив напій у "Пасажі". Їздив на дорогому авто з відкритим верхом, оздобленому лаком, сріблом, червоним деревом. Носив шкіряний одяг: шорти, кепі, куртку чи елегантне пальто.

На шиї — гламурний шарф, на ногах — шнуровані черевики з високими халявами. Образ завершували шоферські окуляри та мавпочка на плечі. В такому вигляді вперше проїхався Хрещатиком, залишаючи за спиною ошелешену юрбу. Коні лякалися й нервово били копитами. Візники хрестилися. Перехожі втискалися у стіни.

Архітектор легко розлучався з грішми, бо пам’ятав, що гроші — це вода. У дитинстві, ще коли жили у Жабокричі, родина мала все: млин, цегельню, палац із більярдною. Коли Владові виповнилося десять років, батько збанкрутував, тож довелося продати і чотиримісне ландо, і коня, й піаніно. Родина поскладала пожитки у вузли та попрямувала у Шолудьки (у батьківську хату матері). Саме там Влад пообіцяв собі зробити запаморочливу кар’єру та мати високий рівень життя.

Слова дотримався — оточував себе лише вишуканими речами. Одним із перших у Києві придбав телефон, автомобіль, яхту (вітрильник чекав на господаря в Неаполі). У театрі для нього було зарезервовано ложу. На дозвіллі писав гравюри й пристойні акварельні пейзажі. Видав власну книгу про подорож Африкою.

Товаришував з авіатором Ігорем Сікорським, до якого вчащав на Ярославів Вал. Їздив у сафарі. Остання подорож тривала майже рік. Чотири місяці добирався з Києва до Кенії, чотири місяці повертався і всього два місяці полював.

ЕМІГРАЦІЯ ТА ОСТАННІ РОКИ

У будинку з химерами прожив десять років, а коли виїздив, мабуть, прокляв, бо всі орендатори неодмінно банкрутували. Перед початком Першої світової війни архітектора стали переслідувати важкі передчуття, відтак згорнув всі свої справи, зупинив будівництво та емігрував із дружиною Корнелією до Польщі. В еміграцію вирушив фактично голий та босий, без засобів для існування, тому все довелося розпочинати з нуля.

Деякий час мешкав у Варшаві, де відкрив власне архітектурне бюро, але зазнав невдачі. Наприкінці життя подався до Ірану, спроєктував Тегеранський залізничний вокзал, що й досі зустрічає пасажирів з усього світу. За два роки відійшов у вічність і навіки залишився у Тегерані. У місті, де найкращі килими, бірюза та фісташки. Опіум та тютюн.

На надгробку вивели скромне: "Професор архітектури. Нехай чужа земля йому буде легкою".

Інші новини

Довгі перельоти: 3 секрети, які дозволять почуватися добре під час і після рейсу

Довгі перельоти: 3 секрети, які дозволять почуватися добре під час і після рейсу

Досвідчений мандрівник поділився корисними порадами
Як відбілити шви у ванній кімнаті: 5 корисних порад

Як відбілити шви у ванній кімнаті: 5 корисних порад

Спробуйте використати пасту з харчової соди та оцту